Якщо ви в’їжджаєте у Жовкву зі сторони Львова, не поспішайте одразу до насиченого пам’ятками архітектури центру міста. Старовинний замок, костел-усипальня могутніх Собеських, ошатна ратуша, будинки з галереями-підсіннями, домініканський монастир та стара синагога – всі вони почекають і нікуди не дінуться. А проминути пам’ятку Жовкви, яку у 2013-му році було включено до престижного Списку світової спадщини ЮНЕСКО у груповій українсько-польській номінації “Дерев’яні церкви Карпатського регіону”, ніяк не можна. А вона – майже одразу після в’їзду у цей колишній райцентр Львівщини, на перехресті вулиць Львівської та Троїцької, ліворуч від траси. Цей район Жовкви колись називався Львівським передмістям.

Дерев’яний храм у Львівському передмісті був ще з 1601 р. Та його забрала пожежа 17 червня 1717 р. Тоді вигоріло все передмістя. Парафіяни почали збирати гроші на спорудження нової святині. Свою пожертву вніс тоді навіть польський королевич Костянтин Владислав Собеський. І почалось будівництво. Так у 1720 р. на цьому клаптику землі постала Троїцька церква. 

Храм оперізує широке піддашшя на випусках вінців, високі зруби завершені великими куполами з ліхтариками, увінчані кованими хрестами. Вишуканих пропорцій, тризрубна, трьохкупольна церква належить до кращих зразків волинського стилю. Придивіться до ризниці храму. По-перше, вона не з дерева, а з цегли. По-друге, вона прикрашена білокам’яними наличниками та порталом. Ці релікти значно давніші за сам храм: їх доставили на Львівське передмістя з центру міста. Колись вони слугували оздобою однієї з башт місцевого замку Жолкевських. 

У радянський час у храмі спочатку діяв музей. Зі здобуттям незалежності споруду передали віруючим. Спочатку – православним. У 1993 р. відновили історичну справедливість і віддали тій конфесії, котрій церква належала у всі віки: греко-католикам. Доглянута територія навколо церкви у теплу пору потопає в квітах – точна підказка на те, що храм діючий. Так і є: у пам’ятці архітектури молиться одна з греко-католицьких громад міста. Та Троїцька церква – один з тих випадків, коли обмежитися лише зовнішнім оглядом споруди буде ледь не злочином проти себе. Адже головне багатство храму – всередині.

Мова про розкішний і неймовірно барвистий бароковий п’ятиярусний іконостас, вирізьблений з липи майстром Ігнатієм Стобенським. Дерев’яне мереживо іконостасу, переплетіння зубчатих листочків аканту та орнаментів вражає. Мистецтвознавці, історики, а в ідеалі всі українці (у шкільній програмі це є!) мають пам’ятати, ким був Іван Руткович. Правильно: одним з найвидатніших українських іконописців епохи бароко. Жив він наприкінці XVII – на початку XVIII століття тут же, у Жовкві. Будинок, який придбав разом з дружиною Євою, знаходився поруч з хвірткою церкви. Чи не Троїцької? Тоді працювати над замовленням храму йому було, напевно, в радість: по-сусідству же! І вийшло чудово. Не дарма мистецтвознавці називають жовківський шедевр вершинним етапом розвитку українського класичного іконостасу XVII ст.

Іконостас Руткович писав ще для церкви-попередниці: у 1697-1699 рр. До пожежі в старому і появи нового храму талановитий майстер не дожив: помер між 1703 та 1708 рр. Напевно, закінчували роботу над іконостасом вже учні майстра: Руткович мав у Жовкві свою живописну школу. Розмір іконостасу, котрий частково дістався новій Троїцькій церкві від старої Троїцької, підказує, що попередниця була вищою: верхньому ярусу тіснувато у новому приміщенні.  

Подивіться: Ісус і Марія тут схожі на галичан того часу по-слов’янському м’якими рисами своїх обличь. У цьому – відголоски українського бароко, феноменального для Центрально-Східної Європи. Руткович працював не лише над іконостасами – мав реставраторські замовлення у резиденції Яна ІІІ Собеського у Жовківському замку. Там він знайомився з королівською колекцією європейського живопису. І зумів змішати сучасні йому жипописні тенденції та візантійську іконографічну традицію у таких пропорціях, що і через 325 років люди захоплюються результатом його творчих експериментів. 

Іконостас реставрували львівські майстри у 1978-1979 рр. та у 2008-2009 рр. 

Розглядати яскраві ікони (їх тут аж п’ять десятків) та позолоту їхніх окладів можна довго. Якщо ж раптом ви потрапили у Жовкву у час, коли храм стоїть зачинений, даємо підказку. Диво-іконостас можна побачити через скло у дверях храму. Або зателефонувати до пароха о. Василя, який відчинить і проведе імпровізовану захоплюючу екскурсію.

3D-екскурсія по об’єкту

Об’єкт на карті