Є у англійській мові такий вислів – in the middle of nowhere, “посеред нічого”. Так кажуть про віддалені місця, куди піди ще доберися. Глиняни, старовинне тритисячне містечко у колишньому Золочівському районі, саме таке. Воно тихо живе саме по собі віддаля від міжобласних трас чи хоча б залізничної гілки. До Красного звідси 10 км. До Львова — всі 41, тому туристи тут нечасті гості. А дарма. Подивитися в Глинянах є на що.
На замок, щоправда, вже ні. Він стояв тут з 1603 року, коли край потерпав від частих татарських набігів. Тоді Глиняни були якраз на перетині кількох торгових шляхів – і ховалися за глибоким ровом, але навряд чи вражали архітектурою. Хоч каменю у цій частині Галичини вдосталь, будували його за традиціями ледь не Данила Галицького: із дерева та землі. Може, навіть не так землі, як глини.
Адже Глиняни тому так і називаються, що місцеве населення ну дуже вже серцем прикипіло власне до глини. Так, і камінь є, і ліси навколо Глинян шуміли густі (тобто деревини було стільки, скільки треба), а от любили тут саманні глинобитні хатки – така вже специфіка місця.
Але найдавнішу збережену пам’ятку містечка збудували все-таки з дерева. Тризрубна та одноверха церква Успіння Пресвятої Богородиці в Глинянах здалеку схожа на міцненький, опецькуватий грибочок-боровик. Храм же – один з аксакалів Львівщини, найдавніша частина зрубу походить з – вдумайтесь! – кінця XIV – початку XV століть.
За 600 з гаком років церква вросла у землю, зіщулилася від прожитих літ – і обросла не одною легендою. За одним з переказів, у святині начебто молився гетьман Іван Мазепа. Інша легенда каже, що два старих високих ясени на церковному подвір’ї посадив власними руками Богдан Хмельницький. Певно, мав час на агрозабави у проміжках між походами на Львів у 1648 та 1655 роках. Є ще і не легенда навіть, а бувальщина. Кажуть, коли у 1886 р. все місто згоріло дотла у великій пожежі, церква залишилася неушкодженою. А ще начебто у храмі є ікона – ровесниця церкви.
Звісно, за стільки століть храм багато разів перебудовувався. Особливо серйозною була реконструкція 1749 р. Ще одна реконструкція мала місце у 1937 р. З того часу походить скромна мурована дзвіниця поруч з Успенською церквою.
З вікнами чи без, храм перетворили на склад. Ще якийсь час тут функціонував музей килимарства (Глиняни здавна славилися своїми ткачами). Єдине, що нагадувало всередині про колишню кар’єру споруди – запрестольний позолочений образ розп’яття. Це дуже старовинна копія ще старішого, чудотворного образу Розпятого Ісуса з сусіднього містечка Новий Милятин. Його не зняли, лише сховали під темною рядниною від чужих злих очей. Саме ця ікона прославила святиню у міжвоєнний час. На сам Святвечір 1936 р. потемнілий від часу образ самовідновився, ще й самотужки сусальним золотом покрився. Побачити чудо йшли і йшли прочани з усієї Галичини. До початку Другої світової війни у Глинянах біля цього розп’яття одужало понад 3000 хворих.
Кажуть, потайки від радянської влади люди відкривали свій древній храм – і молилися у ньому навіть у застійні роки.
У 1989 Успенську церкву році повернули одній з релігійних громад міста. У 2011 р. церквою почала заопікуватися місцева греко-католицька парафія, яка активно займається реставрацією цієї неймовірної сакральної та туристичної пам’ятки архітектури.