Рідне село Івана Мацялка, Батятичі на колись говіркій, а зараз зовсім скромній і тихій річечці Батючці лежать зовсім близько від Кам’янки-Бузької – якихось три кілометри на схід – і безумовно варті візиту. У чималому селі (біля 2000 мешканців) є і скромний неоготичний костел св. Ядвіги, котрий польські колоністи, що жили тут, на кутах Паперівка та Липники, звели у 1903 р., і яскраві радянські мозаїки на приміщенні сільської бібліотеки, і відразу дві старовинні дерев’яні церкви.
Обидві схожі між собою як рідні сестри. Обидві – чи не найкраще репрезентують волинську школу дерев’яної сакральної архітектури. Та гармонійна триверха церква Собору Пресвятої Богородиці з вражаючими професійно-бароковими і простонародно-бароковими розписами інтер’єру – трохи молодша, збудована у 1778 році (за іншими даними, у 1788 р.). Ми звернемо більше уваги на церкву святого Юра з 1759 року. Хоча не оглянути і молодший храм – ну гріх же. Тому і на церкву Собору Пресвятої Богородиці поглянемо: вона у самому адміністративному центрі села, її не проминеш.
Хоч на Поділлі, хоч на Волині, хоч на Галичині наші предки будували свої храми за досить схожими принципами. Основний об’єм споруд завжди був (є) трохи ширшим у нижній частині – і поступово звужувався до верху. Комусь така форма може нагадати діжку, але коли стоїш поруч з церквою у Батятичах, в голову приходять радше асоціації з морським лайнером. Стоїть церква Собору Пресвятої Богородиці на тому самому місці, де колись стояла найдавніша святиня Батятичів, зведена у 1564 році. У радянський час святиню закрили і переобладнали спочатку на склад, а потім на сільський історико-краєзнавчий музей. У 1989 році храм знову віддали одній з релігійних громад Батятичів.
Оглянувши дзвіницю поруч з храмом, можна вирушати і до церкви св. Юра. До неї – найдалі з усіх цікавинок села, аж на східну околицю. А там вже і самі високі куполи побачите.
Храм св. Юра тризрубний і трикупольний. Розміри його досить солідні як на дерев’яну архітектуру: 22,1 на 10,9 метри. Висота – понад 22 метри. Він стоїть на місці свого попередника з 1721 року. Попереднику не пощастило: згорів. Потрібна була нова церква. Кошти на неї дав тодішній власник села Костянтин Папарі. Рід цього львів’янина та етнічного грека володів Батятичами протягом 280 років, з 1659 року. Для храму Папарі виділили чи не найкращу ділянку у своєму маєтку.
Хто б не був майстром-будівничим храму, свою справу він добре знав. Так добре, що коли через кілька декад взялися будувати церкву Собору Пресвятої Богородиці, то орієнтувалися саме на Святоюрську церкву. Зберігся напис на одвірку дверей у наву з південного боку: “Цей храм збудований року божого 1759 дня 29”. За ним і датують будівлю, а знати б, що то за “дня 29” – можна було б і день народження відзначати.
У часи останнього дідича Батятичів Олександра Папарі церква мов наливне яблучко красувалася серед зелені: з одного боку її оточував фруктовий сад, а з іншого лежав панський парк з деревами-екзотами.
Обидва храми мають стіни, вкриті милими оку лусочками ґонтів. А от верхи вже понад століття у обох заковані у бляху. Раніше вона хоча б була не ядучо-золотою, а сіренькою, інтелігентною, неблискучою. Передостаннє на церкві св. Юра бляху обновляли у 1990-х рр. Востаннє – зовсім нещодавно. Тепер на солідній пам’ятці жах з вульгарного нітриду титану, котрий блищить новою копійкою – і дуже здешевлює загальний образ споруди. Шкода, та селяни, як малі діти – люблять занадто яскраве і не цінують власної спадщини.
У інтер’єрі церкви зберігся стінопис. Частина його (в наві під хорами) походить з кінця XVIII століття. Іншу виконав наприкінці ХІХ ст. художник Теофіль Копистинцький (за іншими даними, це сталося у 1900 р. під час ґрунтовного ремонту храму).
Рідна дзвіниця храму не збереглася – напевно, вона була не меншою, ніж та, що стоїть біля церкви Собору Пресвятої Богородиці. Тому збудували нову, значно меншу. Храм зазнав серйозної реставрації у ІІ половині ХХ століття. Реставрували його відомі львівські спеціалісти Іван Могитич та Людмила Дмитрович (1974р.).
Храм діяв до 1947 року. Тоді парафію ліквідували, а будівлю передали у користування місцевому колгоспу ім. І. Франка. Колгосп влаштував тут склад. Статус пам’ятки архітектури будівля отримала аж у 1979 р.
Колись і на західній околиці села, найближчій до Кам’янки-Бузької, стояла дерев’яна церква — Батятичі ж село велике. Вона не збереглася.