Один з головних туристичних магнітів Старосамбірщини, Стара Сіль, яка вміє дивувати гостей. Туристи їдуть у це селище серед невисоких ще Карпатських гір, бо хочуть побачити монументальну руїну костелу Архангела Михаїла і витончену віллу “Анну” з втомленим від часу шпилем на башті. А до дерев`яних храмів часто не доходять, хоча обидва варті уваги: молодша за віком Воскресенська церква (XVII століття) на виїзді з Старої Солі у бік Хирова, і патріарх поселення – Параскевський храм неподалік від вілли «Анна», на колишньому Вищому передмісті.
Патріарх патріархом, та ані закинутістю, ані атмосферним подихом століть від церкви не віє. Доглянута територія святині обнесена акуратним парканом із заліза. Паркан – своєрідний бар’єр сакральної споруди від профанного світу навколо. Він відразу створює дистанцію: сюди – шанобливо і ввічливо, тут територія віри.
Вік церкви пресвятої Параскеви – майже 600 років. Храм нібито збудували за правління князя Лева Даниловича у далекому 1440 році як монастирський. На той час Стара Сіль була просто Сіллю – і мала статус містечка. Для українського дерев`яного зодчества це неймовірні цифри. Саме тому далеко не всі історики поділяють оптимізм краєзнавців, котрі вірять місцевим переказам. Довести, хто правий – адепти 1440 року чи ті, хто, як історик і знавець дерев`яної архітектури Михайло Драган, вважає, що храм побудували вже у XVII столітті, поки що точно неможливо. Є окремий привілей польського короля Сигізмунда І Старого від 1543 р., за котрим монастирська церква Св. Параскеви отримувала кілька земельних наділів та була призначена парохійною. Але чи була це саме ця святиня, чи якась її попередниця – невідомо. Параскевська церква згадується і в податковому реєстрі містечка за 1589 р. Але зі стовідсотковою точністю можна стверджувати, що перший опис власне існуючої будівлі в документах зустрічається вже аж у 1833 р. Саме в той час храм оновлювали: поставили на кам`яний фундамент, поновили ґонт на даху, добудували захристію.
Зараз церква на 380 років не виглядає. Звісно: громада дбає про пам`ятку. Так, як вміє і розуміє. На практиці це означає і нові двері, і бляху на даху та піддашшях, і доріжку до храму з сучасної тротуарної плитки, і оббитий картоном інтер`єр. Шкода, але такі реалії нашої культури: пам`яткоохорончим інституціям бракує коштів на фахову реставрацію старовинних споруд, а церковним десяткам бракує освіти і розуміння, чому храм з XV століття не можна візуально перетворювати у новороб.
Храм традиційно для галицької архітектурної школи тризрубний і триверхий. До квадратної за плануванням і найвищої з усіх трьох центральної частини (нави) примикає гранений п`ятистінний об`єм вівтарної частини. Із західного боку, за всіма канонами, знаходиться бабинець. Він у плані – прямокутник.
Над навою – верх з одним заломом. Зруб перекритий чотирискатним верхом у формі шатра, а над ним – малесенька витягнута восьмигранна главка на глухому восьмерику. Скромно. Але XV століття, час, коли Європа втомилася від монументальних і велетенських готичних соборів і бралася переосмислювати спадок античності у Ренесансі, на наших теренах проявляв себе найчастіше саме невеликими і непоказними спорудами. Занадто бурхливою була історія Західної України у той період, східні кочівники навідувалися сюди за ясиром і грабунком дуже часто.
Над бабинцем – елегантна аркадна галерея-емпора для хору. Вона походить з XVIII століття. Ще вище – теж шатро, але дещо іншої форми, восьмикутне.
Біля Параскевської церкви стоїть дзвіниця з XVII ст.: квадратна у плані, каркасної конструкції, теж дерев’яна, налічує три яруси. Дах – знову шатровий, з заломами. Перший ярус дзвіниці – красивенне переплетіння товстих дошок, відкрита ажурна аркада. Стіни другого ярусу мають добре помітний нахил досередини. Ще одна відкрита аркада – на третьому ярусі, там, де дзвони.
Ще з 1600 року при обох церквах Солі діяли братства. Бічний вівтар св. Миколи встановили у храмі у XVIII ст. Церкву ніколи не закривали: тут правили навіть за часів СРСР.
В ХХ столітті храм ремонтували у 1915, 1950 та 1980 рр. Саме тоді поетапно замінили природний ґонт на чужу дерев’яній архітектурі бляху.