Скромність в наш час – дуже сумнівна чеснота. Скромних не помічають, про їхнє існування і не здогадуються. І стосується це не лише людей.
От візьмемо Крехів на Жовківщині, широко відомий своїм старовинним оборонним монастирем ченців-василіан. За стінами і баштами обителі біля древнього мурованого храму стоїть красивенна дерев’яна Спасо-Преображенська церква. Тільки от стоїть вона тут лише кілька десятиліть: “оригінал” з XVIII століття до наших днів не дожив, тож храм відтворили заново. На старому місці та у старих формах, але з нуля.
А як знали, якими саме були форми храму, який вже не існує? А тут цікаво. Збереглися два дереворити з детальним виглядом монастиря, створені ігуменом Діонісієм Синькевичем у 1699 та 1704 роках. Більше того: у 1724 році (швидше за все, але це не точно :)) місцеві майстри за зразком василіанської дерев’яної церкви збудували ще одну, у селі. Присвятили храм святій Параскеві. І ось та Параскевська церквиця і дожила собі мирно до наших днів.
І ні натовпів прочан тобі, ні обвішаних фотокамерами туристів. Бо з маршруток чи автівок купол святині не помітно. Вона скромно ховається за високими старими деревами та кам’яним муром, що захищають її від слави, якої вона варта. Хоча від траси до церковного двору – і 400 метрів не буде. Близько все.
Хоча з віком храму є сумніви. І з майстрами теж. Навіть не так майстрами, як майстром, у однині: у інтер’єрі збереглася видряпана не лише дата, а й напис “Ту майструвавь Іань Хомюкь”. Є версія (і зараз ми вас повністю заплутаємо), що насправді храм був зведений у 1658 році на території василіанського монастиря, а вже у 1724-му перебрався на нове місце у селі. Разом з подругою-дзвіницею. Тоді, виходить, нову монастирську церкву ТЕЖ будували за зразком ось цієї красуні?
Може бути. Та є і інші гіпотези. Скажімо, що таки храм народився у середині XVII ст., але відразу тут – і нікуди не мандрував. А дата у інтер’єрі свідчить лише про ремонт, виконаний Іваном Хомюком.
Чому ж стільки версій? Дослідниця дерев’яної сакральної архітектури України, киянка Олена Крушинська пояснює плутанину гравюрою Діонісія Сінкевича. Цей монах-архітектор у 1699 р. виконав зображення монастиря у Крехові – у ті часи Свято-Преображенського. І на гравюрі за майже фортечними стінами чітко видно храм, дуже схожий на Параскевську церкву. І дзвіниця поруч теж схожа. Невже співпадіння?
А таки воно. О. Крушинська згадує, що останні дослідження довели: храм не мандрував з своєї галявини нікуди. А от кілька інших церквиць з крехівського монастиря таки роз’їхалися Галичиною: у села Добросин та Лозина, а один з монастирських іконостасів до цього часу зберігається у церкві села Зарудці. Царські врата Параскевської церкви у Крехові теж були колись куплені у василіан місцевого монастиря.
Тризрубна трикупольна церква дуже гармонійна – навіть попри бляху на верхах та металочерепицю на піддашші. Розміри її чималі: 20,8 на 12,9 м. Класичний волинський храм, що статично височить серед розлогих старих дерев на острові серед колись заболоченої рівнини. Серед істориків є версія, що храм був інкастелізованим, себто виконував і оборонну функцію. Звідси і мур навколо двору, і підсябиття на красивій і трішки агресивній триярусній надбрамній дзвіниці поруч з святинею. Підсябиття — це від “під себе бити”: на таких от балконах, галереях, які нависають над нижніми ярусами дзвіниць, колись стояли лучники із зброєю — і розстрілювали ворога, що наближався до місця. Цілилися практично вертикально вниз, намагаючись влучити — били “під себе”.
Дзвіниця квадратна у плані з стінами у 4,5 м завдовжки. Колись зайти на церковне подвір’я можна було лише через неї. Простенька хвіртка у огорожі з’явилася не так і давно — ну, з точки зору вічної Історії, як і захристія – її добудували у 1894 р.
Якщо зразком-парагоном для Параскевської церкви слугував храм у василіанському монастирі, то вже сама церква теж стала взірцем для інших майстрів: майже за такими самими “лекалами” збудована Троїцька церква у сусідній Жовкві. Тільки вона трохи молодша за крехівську. В інтер’єрі храму зберігся цінний шестиярусний іконостас з бароковим різьбленням та образами XVI-XVII ст. Є припущення, що автором більшості ікон був знаменитий Іван Руткович, а от зображення дев’яти апостолів походять зі старішого іконостасу.
Храм було ґрунтовно відреставровано у 1971-1972 рр. за проектом Івана Могитича.