Церква св. Архангела Михаїла в селі Ісаї Турківського району є пам’яткою архітектури національного значення, але, на жаль, маловідомою серед людей. А це справжня перлина, яка сховалась в Сколівських Бескидах! Це шедевр сакральної архітектури, зведений майстрами в традиційному бойківському стилі!

Турківський район розкинувся у Високих Бескидах, у верхів’ях Дністра і Сяну. Тут сформувалась окрема етнографічна група українського народу – бойки. Для них, крім побутових елементів матеріальної і духовної культури, визначальними стали сакральні будівлі. На Бойківщині витворився характерний тип дерев’яної церкви, архітектурна пластика та об’ємно-композиційне вирішення якої стали шедеврами українського сакрального будівництва. Зразком і натхненником для майстрів була природа рідного краю. Тому бойківські церкви вражають високими верхами з багатьма заломами, які дійсно нагадують  струнку ялицю та самі карпатські гори. Саме така красуня стоїть на пагорбі в центрі села. Вона відноситься до числа найстаріших дерев’яних церков на Львівщині. Зберігся напис на одвірку на якому зазначена дата – 1663 рік, а ще майстер, який спорудив цей храм, залишив нам своє ім’я – Ілля Пантелимон (що зустрічається надзвичайно рідко, мабуть пишався своєю роботою). Храм належить до бойківського типу церков – тридільний і триверхий, але має ряд особливостей. Були різні школи сакральної архітектури і церква св. Архангела Михаїла відноситься до рідкісного типу – дрогобицької архітектурної школи, для якої характерними рисами є три монументальні цибулясті бані, додаткова церковця-емпора під куполом над бабинцем і опасання на стовпчиках. Крім того, будівля належить до небагатьох нині зразків церкви з криласом (підвищенням для співаків). Всі три об’єми церкви завершуються восьмигранними верхами, увінчані банями з невеликими ліхтарями і маківками з хрестами. Оперізує церкву широке піддашшя, оперте на різьблених стовпах. Багато прикрашений  різьбою портал містить ряд горизонтальних візерунків, а бокові одвірки, прикрашені геометричним орнаментом, нагадують ткані або вишивані смуги на рушниках. Тут, як і в багатьох церквах Галичини у XVII столітті, застосували конструктивні розпори і стовпці, а двоярусна галерея-аркада виступає як цілісний архітектурно-декоративний об’єм. Церква вкрита ґонтом. Доповнює ансамбль чотириярусна дзвіниця з арковими галереями на верхніх ярусах. Вона була збудована у 1772 році і раніше слугувала входом у храм, тобто була надбрамною. 

Це єдина дерев’яна церква на Турківщині, яка зберегла свою первісну красу не лише в архітектурному плані, але й в оздобі. Тут зберігся чотириярусний бароковий, різьблений і золочений іконостас, який є ровесником церкви. Можливо причиною такого збереження став той факт, що ще на початку XX століття, в часи Австро-Угорської імперії було створено Гроно консерваторів у Львові під керівництвом Центральної комісії з охорони пам’яток у Відні, яке зацікавилось дерев’яними церквами Турківщини. Багато з них було взято на облік і вівся  контроль за ремонтом і перебудовою церков. Так ось, саме Гроно консерваторів дало дозвіл на побудову нової церкви в селі Ісаї при умові збереження старої пам’ятки. Таким чином, зараз на пагорбі поряд стоять два храми під одним ім’ям, один діючий, а другий – як пам’ятка архітектури. Новий кам’яний храм збудували у міжвоєнний час за проектом Євгена Нагірного у неовізантійському стилі.

Жителі села пишаються своєю пам’яткою, вважають її унікальною і це легко помітити, варто лише поглянути на герб села Ісаї – на зелених горбах, що символізують Карпати  стоїть храм. На думку фахівців, перші церкви на цій території  виникають майже одночасно із заснуванням сіл. Ще одним підтвердженням того, що село Ісаї і  храм  неподільно пов’язані між собою є сама назва села, яка походить від імені священика Ісая Дудзинського. Його згадують і як знахаря, який вмів не лише лікувати людей, але й умів передбачати їх долю. Це притягувало сюди людей з інших місцевостей і село розросталось. У середині XVIII століття тут вже було 700 дворів, 10 водяних млинів і 7 невеликих церков – по одній в кожному присілку. На межі XVIII – XIX століть страшна хвороба чума забрала життя більшості мешканців. Зараз тут проживає біля однієї тисячі людей, які бережуть давні традиції горян – бойків. 

Якщо ви хочете побачити унікальну церкву, зануритись у життя справжнього гірського села, подихати хвойним повітрям та помилуватись червонокнижними рослинами, село Ісаї радо вас зустріне.

Об’єкт на карті