Якщо ти – церква, збудована з каменю чи цегли, побачити світ поза своєю рідною галявиною тобі навряд чи вдасться. Інша справа – дерев’яні храми. Серед них, особливо тих, що зведені на Західній Україні, чимало мандрівників. Трапляються церкви, яким довелося подорожувати не один, а кілька разів. Бо це було поширеною практикою у минувщину. Приміром, село чи містечко бралося зводити нову церкву, а стару продавало іншому населеному пункту, біднішому. А той міг потім знову перепродати споруду, якщо була така нагода.
Технології були відпрацьовані століттями. Дерев’яний храм акуратно розбирали, дбайливо промарковуючи всі бруси та дошки. Потім так само акуратно збирали у потрібному порядку на новому місці.
Після пертурбацій Першої світової, котра залишила на землі України шрами окопів і згарища пожеж, ця практика майже пішла у небуття. Власне що «майже»: бідні села церкви вже не купували. Їх почали купувати багаті міста. Для музеїв.
В світі ще з початку ХХ століття поширилася мода на музеї народної архітектури під відкритим небом. За назвою першого такого закладу, що запрацював у Стокгольмі ще у 1891 році, їх називали «скансенами». Але дерев’яні храми, над котрими дамокловим мечем нависала загроза руйнації, перевозили не лише у музеї, а й у міські парки. Так, приміром, стоїть у парку Кінських у центрі чеської столиці Праги прегарна лемківська церква з села Медведівці під Мукачевим. Так збирає лайки під своїми фотографіями у соцмережах дерев’яна бойківська церква Божої Премудрості у львівському музеї під відкритим небом «Шевченківський гай». Вона якраз одна з тих мандрівниць, кому довелося змінити місце проживання у міжвоєнний час. І їхала вона майже 170 кілометрів: з Кривки на Турківщині аж до галицької метрополії.
Кривка – бойківська провінція, сусідка Маткова з ЮНЕСКівського списку всесвітньої спадщини. Тому і схожа вона з матківською сестричкою. Але – кривківська під чарівним, затишним, сріблястим смерековим ґонтом. І як же це красиво! Три зруби, оточені широким піддашям, з галереєю-емпорою над бабинцем, завершені трьома багатоярусними стрімкими верхами, майже вежами, немов рядочком три стрункі карпатські ялини. Чи може поруч три японські пагоди? Перед різьблено-дерев’яною, з високим ґонтовим дашком, брамою – стародавнє різьблено-дерев’яне придорожнє розп’яття.
Звели її чи то у 1763, чи то у 1795 році. Присвятили св. Миколаю. І служила вона селянам вірою і правдою аж до 1927 року, коли у селі надумали будувати новий, більший храм. Він і зараз там стоїть, поблискує дешевим булатом верхів.
А старшу церквицю врятували митрополит Андрей Шептицький разом з Михайлом Драганом, тодішнім керівником Національного музею у Львові Іларіоном Свєнцицьким та архимандритом Климентієм Шептицьким. Святиню у розібраному вигляді перенесли у район Кайзервальд (скансена у Львові тоді ще не існувало), де у 1930 р. її заново зібрали ціневські майстри Тома Джурин та Прокіп Демків. Ще за рік навколо храму виросла дерев’яна огорожа з брамою і хвірткою. На новій «прописці» храм освятили 7 липня 1931 р. під назвою Премудрості Божої і віддали у користування греко-католицьким ченцям-студитам. Їхня Свято-Іванівська Лавра була створена незадовго до цього, у 1927 р.
Везли до Львова лише бруси – старий іконостас залишився у спадок новій церкві у Кривці. А у цю на Кайзервальді поставили бароковий іконостас (кінець XVII – початок XVIII ст.) з Волі-Жовтанецької поблизу Кам’янки-Струмилової (зараз Кам’янки-Бузької). Вже коли у 1966 р. у Львові створювали скансен, він почався саме з кривківської церкви, першого експонату музею.
Церква – експонат. Але вона ж і діюча церква. Так буває. З 1990 р. храмом опікуються ченці Свято-Іванівської студитської Лаври. Так-так, церква – ще й головна споруда Лаври. Територія котрої – весь Шевченківський гай. Живуть студити поруч, у приміщенні колишньої монастирської пральні.
Взимку біля неї збираються гурти колядників, у теплу пору року тут фотографуються наречені, поруч вчать дітей стріляти з лука. Жива церква у живому місці. Зайти досередини можна щодня з середи по неділю у робочий час музею. Служби проводяться о 07:00, 08:00 та 18:00 годині щодня крім четверга, та неділі. У четверги – о 08:00, 09:30 та 18:00, у неділі – о 08:20, 09:00 та 18:00.
У 2020 р. відбувся ремонт ґонтового покриття на трьох верхах бойківської красуні. Кошти на нього збирали протягом п’яти років завдяки художнім аукціонам та спонсорським внескам.