Всі сучасні мегаполіси, ніби дитячі конструктори, зібрані з центру – і безлічі сіл, що колись оточували місто. Вже потім вони приросли до нього так, що не відірвати. Їх і не відривають, урбанізовують, розбудовують. Мешканці мегаполісних периферій часто і не в курсі, що живуть там, де століття тому стояв зовсім інший населений пункт. Пам’ять про минуле залишається яскравішою, якщо те минуле лишило у тепер-вже-міських мікрорайонах згадки про себе у вигляді архітектурних пам’яток.
У Сихові, що обріс анекдотами, жартами та прокльонами як найдальший край львівської ойкумени, така пам’ятка є. Правда, не всі сихівчани про неї чули: її ще віднайди серед залізничних колій, гаражів, хмарочосів та приватної забудови мікрорайона. Підказуємо точну адресу: вул. Садибна, 1-А, на перехресті з вул. Майданною.
Галицького (опільського) типу, приземкувата і низенька тризрубна одноверха Троїцька церква в народі відома як “козацька” і датується істориками 1600 роком – а для дерев’яної архітектури це ду-у-у-уже солідний вік. Датування вдалося знайти у документах з краківського архіву. Така кругла дата мала б краєзнавців потішити, але вона ж розбила вщент стару легенду про те, що дубову церковцю на далекій околиці Львова начебто наказав спорудити сам гетьман Богдан Хмельницький, коли у 1654 році взяв – вже не вперше – Львів у облогу.
Легенда фундаментом мала напис всередині храму: “Оцей Божий храм поставлений козаками в часах по облозі Львова Богданом Великим, відреставровано Р. Б. 1932, а пресвітерію і бабинець відмальовано Р. Б. 1933. У час всенародного лихоліття старанням тодішнього пароха о. Теофіля Горникевича і парохіян Сихова. Вдруге сей храм відремонтовано в 1954 р. за допомогою Архіепископа Львівського кір-Панкратія старанням настоятеля протоієрея М. Тарнавського і парохіян”.
Напис був зроблений рівно через 300 років після козацької облоги Львова — і інспірований, здається, не науковими дослідженнями, а лише народними переказами. Писали у храмі, зачиненому для богослужінь: Троїцьку церкву закрили після Другої світової війни. Ініціатива відремонтувати стару недіючу споруду йшла виключно від кліру, священиків. Та більш ґрунтовне відновлення мало місце вже у 1971 р., коли цим займалися фахові львівські реставратори. Відреставрували – і лишили. Храм, позбавлений хоча б якогось корисного призначення, занепадав. Вже за 20 років він виглядав втомлено і вбого. Згадали про церкву в 2007-2009 рр., коли відбулися зовнішні ремонтні роботи. Тоді деревину обробили протипожежним та антикорозійним розчинами.
Під час ремонту 1932 року було розібрано унікальну малесеньку дзвіничку над бабинцем. Шкода, бо і вона, і сам храм пережили україно-польську війну 1918-1919 рр., коли більшість будинків у цьому районі були зруйновані.
Зараз про часи занепаду і не здогадаєшся: церковний двір засаджений квітами і бузком. У теплу пору року тут дуже затишно. Серед буяння зелені вкрита ґонтом крихітна галицька церквиця (лише 11.74 на 4,58 м) виглядає органічно: її ровесниці у Львові є хіба у Шевченківському гаю, а сихівська красуня стоїть на волі, місце проживання не змінювала – і не збирається. Так. Планували і її відправити у скансен, ще у 1980-х. Та завадив мистецький скарб всередині храму – про нього поговоримо пізніше.
І вікна у опільської манюні невеликі, і чотирискатний наметовий дах скромний за розмірами. А захочеться зайти на богослужіння (храм віддали одній з греко-католицьких громад Львова) чи просто оглянути інтер’єр – доведеться низько вклонитися святині. За понад 400 років існування вона вросла у землю, тож північні двері тут низенькі-низенькі – лише півтора метри.
Інтер’єр вартий вашого поклону. Трохи нахилені досередини стіни нави храму вкриті розписами з 1683 (!) року: серед рослинних орнаментів стоять святі Дмитро Солунський, Юрій Змієборець та Теодор Тиронський. Вище розташовані сцени зі Старого Заповіту: тут Йона, що вийшов з китового черева, Авраам з родиною та образ Трійці. Ще вище розташовані Страсті Христові. Через те, що розписи зроблені у різних стилях, є гіпотеза, згідно якої певна частина стінопису була виконана навіть раніше за 1683 р. Одним з авторів міг бути знаний львівський богомаз Олександр Ляницький. Іншим – самоучка, котрий гірше володів технікою рисунку. Ікона з св. Йосифом та дитям-Ісусом, що знаходиться на правій стіні церкви, була презентована святині у 1783 р. Підніміть голову. Купол прикрашений образом Христа Вседержителя. Стінопис відновлювали спеціалісти Укрзахідпроектреставрації з 1994 р.
На невеликому цвинтарі коло церкви – могила блаженного Андрія Іщака, священика Троїцького храму в 1928-1941 р. Іван-Павло ІІ оголосив священомученика, вбитого карателями НКВД, саме коли виступав у 2001 р. на Сихові.