Кам’янка-Бузька, колись Кам’янка-Струмилова – не сама очевидна туристична дестинація Львівщини. Для львів’ян назва екс-райцентру асоціюється найчастіше з водогоном. Води у Кам’янці достатньо: тут в Західний Буг вливається його притока Кам’янка. Так, ви правильно здогадалися: назва міста походить саме від річки. І місцеву аква віту, в котрій вже не розібрати, де власне бузька, а де кам’янська, відправляють у вічно зневоднений Львів, де над головою води повно (легендарні львівські дощі!), а під ногами катма (Полтва у підземному полоні, стави міліють і заростають ряскою). Розточчя!
Хоча у місті є на що подивитися допитливому краєзнавцю чи туристу-інтелектуалу. Найбільш візуально вражаюча пам’ятка – неоготичний цегляний костел Успіння Богородиці з високою вежею-дзвіницею (1908-1914р.), зведений за проектом талановитого Теодора Тальовського. Найбільш ошатна пам’ятка – сецесійна кам’яниця Народного Дому біля ратуші, найбільш елегантна – власне ратуша. А найбільш давня – наша героїня, тризрубна та триверха, класично волинська Миколаївська церква.
Вона збудована з соснових та дубових брусів і розташована серед цвинтаря на мисі-пагорбі, що височіє над місцем злиття Кам’янки і Бугу. Рівно в кілометрі від ратуші, цього осердя нового міста. Цей район – колишнє Белзьке передмістя, найдавніша частина поселення. І його жителям було далеченько ходити молитися аж у середмістя. Тож взялися будувати парафіяльний храм (у цьому статусі він пробув до 1789 р.). На одвірку південного входу до храму зберігся напис кирилицею, з якого історики і дізналися, що споруду звели у 1667 році за старости камінецького Ієроніма Радзійовського: “Сей храм создан літа от воплощенія божія слова 1667 за панованя єго милості пана Героніма Радзювского дня 21 мца септемврія”.
Про що тут вже вченим сперечатися – все чітко викладено.
Львівський єпископ Йосиф Шумлянський заснував при Миколаївській церкві братство. Про це свідчить його грамота від 27 квітня 1689 р. Митрополит Атанасій Шептицький у липні 1738 р. це підтвердив наступною грамотою. У 1789 р. храм на Белзькому передмісті приєднали до парафії міської церкви Різдва Богородиці – зробили філіальним.
Віком свого найдавнішого храму у Кам’янці-Бузькій виразно пишаються: про це свідчать цифри “350” на високій двоярусній каркасній дзвіниці з шатровим верхом. Ще б ця гордість виливалася у розумне і дбайливе ставлення до міської архітектурної гордості… Бо з цим не дуже пощастило: з 2008-го року тривала реконструкція церкви, під час котрої сіру спокійну бляху з її верхів та опасання по всьому периметру зняли – і замінили на сучасну м’яку черепицю. Так собі рішення.
Це був досить драстичний ремонт храму, але, звичайно, далеко не перший. Той відбувся ще у 1759 р. Про це теж зберігся запис. Цього разу – над західними дверима до піддашшя. Поруч цитата з псалму 117:20: “Сія врата господня праведнії внідут в ня”. В 1867 році храм підняли на кам’яний фундамент. Здогадалися? Про це ТЕЖ є напис на стіні церквиці. А от про реставрації 1962 (Ігорем Старосольським) та 1971 рр. (Людмилою Дмитрович) залишилися вже паперові документи.
Скарбом храму був п’ятиярусний іконостас з XVII ст. Деякі ікони з нього були втрачені за 400 років – такий товар завжди високо цінувався на чорному ринку. При досліджені вцілілих образів у 1971 році було віднайдено дату “1618”, написано кирилицею та арабськими цифрами. Отже, деякі частини іконостасу старіші за саму будівлю. Апостольський ряд ікон походив з часів побудови храму, сцени П’ятидесятниці – з початку ХХ століття. Відомо, що у 1898 р. іконостас перероблявся. Кілька цінних образів зникло вже у радянський період. Пізніше іконостас забрали на реставрацію, а повернули у 2018 році – вже новий, зовсім сучасний, хоча у стилістиці давнього. А от залишки клеєвого стінопису авторства Йосифа Сидоровича з Монастириськ походять з 1905 р.
Зведена з дубових брусів дзвіниця храму походить з 1762 р. – за написом на надпоріжнику соснових дверей. Хоча це цілком могла бути дата ремонту, виконаного за війта Стефана Сидоровича. У 1880 р. дзвіницю реставрував майстер Андрій Горонцій. Той самий, котрий збудував храм у Нагірцях на Жовківщині. До Миколаївської церкви у Кам’янці-Бузькій цей самий зодчий добудував захристію.
Храм сильно постраждав у роки Першої світової війни. В радянський час тут розміщувався музейний об’єкт, а зараз церква належить УГКЦ.