До Поморян останніми роками прикута увага і преси, і краєзнавців, і просто людей, небайдужих до історичних пам’яток – ГО “Спадщина.UA” вже кілька років поспіль докладає титанічних зусиль до порятунку ренесансного замку магнатів Собеських. Твердиня вже була, здається, за межею життя – та старання активістів дуже помалу, але її реанімовують.
І ратуша у Поморянах дочекалася на розголос три роки тому, коли неоготичну споруду (фактично лише одне крило від колишнього величного магістрату) виставили на продаж на найвідомішій інтернет-барахолці країни. Обурення людей було результативним: ратушу продавати передумали.
А у затінку цих медіа-скандалів – два старовинних храми екс-містечка: мурований костел та дерев’яна церква Собору Богородиці. Про останню й поговоримо.
Якщо заїжджати до Поморян зі сторони Золочева, дерев’яний храм може бути першою побаченою пам’яткою архітектури в поселенні. Він знаходиться праворуч від траси, в глибині бічної вулиці, на підвищенні. Новіша мурована церква може затуляти собою дерев’яну споруду: все ж висока. Але і підвищення у старенької церквиці неабияке. За цей горбочок, на котрому вона стоїть, місцеві жителі називають святиню “горішньою”, верхньою. Бо була колись у містечку ще одна дерев’яна церква – Троїцька, збудована у 1718 році. Її якраз називали “долішньою”. До нашого часу вона не дожила.
Датують церкву Собору Богородиці 1690 роком. Але вже тоді храм будували не на пустому місці, а саме там, де стояла церква-передтеча. Тій святині випало існувати у непрості часи – часті татарські набіги на поселення Поділля і Галичини не дозволяли навіть мріяти про мир та спокій. От і храм той горів. А з попелу його відбудовував ще батько найславетнішого польського короля Яна ІІІ – Якуб Собеський, власник і замку, і загалом Поморян. І церкву відбудовував, і інші зруйновані вогнем будівлі міста – а їх знову і знову руйнували вороги. 1672 р. після навали східняків, здавалося, і відбудовувати було вже нічого – та церква знову піднялася з небуття у 1674 р. Правив тоді у ній священик на прізвище Шашкевич – чи то тезка, чи то родич іншого славетного Шашкевича із Золочівщини, Маркіяна.
Відновлений храм простояв заледве 16 років – як парафіяни вирішили, що не годиться він вже для їхніх потреб. Малий, тісний. Треба більшу церкву. Так і виникла пам’ятка, яка дотепер прикрашає Поморяни.
Звели її з тесаного дубу. При будівництві не використовували жодного цвяха. Проте саме так будували всі сотні і тисячі інших давніх українських святинь: у ті часи цвяхи були неймовірною розкішшю, яку дуже мало хто міг собі дозволити. Традиційні три зруби: квадратові нава і бабинець, гранчастий вівтар. Майстри взорувались на храми сусідньої Волині – поморянська церква висока, завершена трьома величними куполами. Довкола цілий храм оперезаний галереєю-опасанням на стовпчиках – це так само характерно для південно-волинських церков. Архітектурна родзинка – по п’ять круглих віконечок, що прорізують південну та північну стіни нави, скомпоновані у хрест.
Стіни храму злегка нахилені досередини. Такий силует “бочечка” притаманний по-справжньому старим церквам Галичини. Ще одна архаїчна риса – вхід до храму через бабинець розташований не від заходу, а з південного боку. З рештою, як і відсутність вікон у бабинці – молитовна зала для жінок освітлювалась тим же таки дверним прорізом.
У поселенні живе переказ, що будували храм запорожці із козачих загонів лисянського полковника Максима Кривоноса та його побратима корсунського полковника Станіслава-Нестора Морозенка. А що обидва національні герої померли ще у 1640-х рр., так легенда і тут не тушується: козаки начебто звели храм під час перепочинку в поході на Львів у 1648 році. Коли обидва полковники були ще живі.
Патріотично. Але вкрай не історично.
Ще одна легенда каже, що одна з ікон місцевого іконостасу вважається чудодійною.
За довге життя церква пережила багато ремонтів – як зовні, так і всередині. Інтер’єр святині відновлювали у 1851 році. А у 1899 році вкрили і верх, і піддашшя сірою бляхою. Певно, вважали, що так храм виглядатиме краще, багатше.
На південь від церкви стоїть дзвіниця з арочною галереєю по периметру. Будівля 19 травня 1889 року горіла – та так серйозно, що старі дзвони поплавилися від вогню.
Ще на церковному подвір’ї стоїть великий лаконічний хрест з дерева. Це пам’ятка про антиалкогольні місії, які проводив у селі отець Рудольф Мох, починаючи з 1875 року. З пиятикою селян тоді у Поморянах боролися масштабними хресними ходами.
У 1906 р. храм навідав митрополит Андрей Шептицький.
У 1969-1970 рр. львівські архітектори провели фахову реставрацію споруди, котра давно вже використовувалася як банальний склад. Лише вітри перебудови повернули парафіянам святиню. Сталося це у 1989 році.