Довкола Львова є чимало сіл, які приховують на своїй території багато цікавого. Всього лиш за 20 км від міста Лева є село Вовків. Маленьке опільське село з великою історією та цікавими архітектурними, і не тільки, пам’ятками.
Це одне з найстаріших поселень Пустомитівщини, вперше згадується у документах за 1389 рік. Археологи ж довели, що у ХІІ столітті воно вже існувало. На перший погляд, назва села є пов’язаною з тваринами, вовками. Таке собі село вовків. Але насправді, даний топонім походить від слова “волочити”. Дуже давно, коли Дністер ще був рікою, по якій на Львівщині плавали кораблі, через Волоков проходив торговий шлях. Через мілководну ділянку тихоплинної Зубри часто човни з товаром просто волочили. Від цього і походить назва. Був час, коли Волоков був містом. Точніше, ділився на місто Волков і село Волков. Міська і сільська планувальні структури проглядаються і сьогодні у топографії поселення. У місті Волків була цікава ринкова площа трикутної форми. Поділ мешканців на «селян» і «ринчан» зберігається донині. Місто почало занепадати після того, як австрійська влада проклала новий Стрийський гостинець за пару кілометрів далі і Вовків залишився осторонь «поступу цивілізації».
Найстарішою архітектурною пам’яткою Вовкова-села є дерев’яна церква Введення в Храм Діви Марії. Розміщена вона на схилі невеликого пагорба. Храмове подвір’я оточене парканом з горизонтальних дощок, що створює довершений вигляд цілого комплексу. Датою побудови храму вважається 1702 рік. Про це є напис, викарбуваний на дерев’яному порталі при вході. Вважається, що церква збудована на місці своєї попередниці, яка згоріла. Будівля вціліла до нашого часу і пройшла нелегкі часи. До 1939 року за часів Польщі, храмом опікувались сестри служебниці Бенедиктинки зі Львова. Після війни була зачинена до 90-х років. В цей час зазнала істотних змін, зокрема була перекрита бляхою. У 80-х тут планувалось створити архів, але місцеві мешканці цього не дозволили. Завдяки свідомій вовківській громаді церкві у 2019 році вдалось повернути автентичний вигляд. Покрівлю церкви замінили ґонтом. Це гарний приклад того, як люди вміють і можуть зберегти спадщину своїх предків. Після реставрації та оновлення церква отримала ошатний вигляд.
Будівля храму невеликого розміру, тризрубна та одноверха. Низька баня розміщена по центру споруди, над центральною навою. Традиційно зі сходу та заходу до неї примикають вівтарна частина та бабинець. Головна нава має вигляд квадрату з трикутними виступами-опорами, які формують восьмибічний підбанник у другому ярусі. Навкруги будівлі, над нижнім ярусом, по периметру є широке опасання. Під час реставрації стіни будівлі кожухували ґонтом також, лише нижній ярус сформований з горизонтальних брусів і стоїть на підмурках. У підлозі храму знаходяться так звані колоди-лігарі, яким до 400-х років.
Якщо зазирнути в середину храму, то він “живий”, в ньому відбуваються літургії. Зі стін дивляться образи святих, маленький автентичний іконостас. В інтер’єрі збережений живопис Федора Сеньковича. Також тут зберігаються дерев’яне Розп’яття та образ Матері Божої Белзько-Ченстоховської 17-го століття, врятовані з костелу.
Якщо стан дерев’яної церкви у Вовкові сьогодні викликає лише захоплення та позитив, то на жаль стан костелу Марії Магдалини бажав би набагато кращого. Ця будівля знаходиться на городищі давнього Волокова, в закинутому, аварійному стані. Побудована у 20-х роках XX ст., видатним архітектором Броніславом Віктором у вишуканому стилі Ар-деко.
Вовків цікавий не тільки спорудами, а й відомими людьми, які тут жили, працювали і творили. Храм Введення тісно пов’язаний з долею священика Миколи Устияновича, що служив у ньому у першій половині XIX ст. Це видатний письменник, громадський діяч, соратник Маркіяна Шашкевича. Як писав І.Франко, отець Микола був “будителем народного духу”. Сам Каменяр теж неодноразово побував у Вовкові. Тут народився син Миколи Устияновича, Корнило. Відомий український письменник та художник. Сьогодні у старовіцькій плебанії діє музей, а поруч стоїть під старезними модринами пам’ятник Корнилу Устияновичу.