Церква cвятого Миколая

Народна сакральна архітектура завжди вирізняється простотою, яку майстри перетворюють у довершеність. І у цьому можна переконатись, завітавши у с. Стрілків біля Стрия. Тут на пагорбі, що схожий на корабель, серед давніх буків та ясенів ще з 1650 р стоїть давня бойківська тризрубна одноверха дерев’яна церква святого Миколая, покрита ґонтом (шематизм Стрийської єпархії УГКЦ подає дату побудови 1654 р). Ця місцина лежить на перетині важливих торгових шляхів по Підгір’ю і тих, що ведуть на Захід – на Закарпаття, Угорщину, Австрію і далі. Тому села цього краю ніколи не були бідними, а відтак їх окраса – церква і сьогодні гідна уваги і замилування. 

У центрі села чудово обладнане джерело цілющої води, а поряд на пагорб ведуть стрімкі сходи. Швидко піднявшись, побачимо, як серед старих дерев розкинулось церковне подвір’я, посеред якого знаходиться пам’ятка архітектури національного значення – церква св. Миколая, а також дзвіниця, хрест та паламарниця.

Баня над навою гідна любування своєю геометрією і перегуком з формою карпатських бескидів, що видніються вдалині. Цей триступінчатий шатровий верх закінчується сліпим (без віконечок) круглим ліхтарем з маківкою і здіймається найвище, а інші, що прикривають вівтар і бабинець, побудовані дещо нижче і на одному рівні. Бабинець трохи непропоційно великий, бо ця частина церкви була добудована у ХХ столітті. Ця прибудована частина має додатковий вхід з північного боку. Тут є цікавинка – у скляній шафці біля цього входу стоїть фігура Св. Миколая.

Кількома роками пізніше силами громади була проведена внутрішня “реставрація” церкви – внутрішній зруб покрили тонкою плитою ДВП і розмалювали. Найцікавішою і найціннішою святинею церкви є ікона Матері Божої Неустанної Помочі у вівтарній частині. Бабинець вкритий двосхилим дахом з начілком, а вівтар – трисхилим дахом, на гребені якого чудової роботи хрест. Відкритий зруб нижньої частини стін додатково захищає від опадів опасання, сьогодні це досить широкий дашок, що оточує будівлю по периметру й спирається на стовпчики та кронштейни.

З південного боку вівтаря у 1960-их було добудовано ризницю, тоді ж старе опасання церкви з південного боку було знято і замінено новим, яке трохи ширше за первісне, а вінці його зрубів видніються і сьогодні, створюючи своєрідну прикрасу піддашшя. Дах, опасання та стіни над ним вкриті ґонтом. Завдячуючи свідомій громаді воно збережено і час від часу поновлюється за давньою технологією.

На північному заході подвір’я стоїть чудова стовпова дзвіниця. Її каркас скріплено дерев’яними кілками, а обшита вона вертикальною шалівкою, кожна дощечка якої закінчується вирізаним трилистником. Малий просвіт між шалівкою і краєм чотирисхилого ґонтованого накриття схожий на горизонтальні бійниці. Від того дзвіниця виглядає неприступною, хоча побудована пізніше за церкву. Підвалини захищені від дощу та снігу опасанням і є міцні, в хорошому стані.

Храм – це не лише осередок духовного спілкування людини з Богом. Це також центр громадського життя. Про фундатора церкви нічого не відомо, а от останнім її покровителем до 1939 р. був місцевий землевласник, колекціонер та мандрівник барон Йосиф Бруніцький. Особливо допитливі мандрівники можуть побачити родинну каплицю Бруніцьких на цвинтарі біля церковці. Остання довоєнна канонічна візитація храму відбулася ще у 1909 р. Церква була постійно діючою як православна у складні радянські часи, а на початку 90-их знову стала УГКЦ.