Церква Архістратига Михаїла

У Жовкву туристи приїздять не лише за старовинним замком, елегантним костелом чи витонченою ратушею, а й за стародавніми дерев’яними храмами. Тих, кого цікавить наша автентична архітектурна спадщина, точно зацікавить і сусідка Жовкви – Воля-Висоцька. З етимологією назви поселення ніяких загадок бути не може. Воля – тому, що при створенні села, тих, хто перебирався сюди жити, звільняли на певний період від податків. А Висоцька не тому, що на височині (місця тут досить пласкі), а за прізвищем одного з власників села, Бузького полковника Андрія Висоцького. Бездітний полковник не був аж таким марнославним, щоб називати ціле село на свою честь. Це зробив у 1560 році, вже після смерті шляхтича, гетьман Станіслав Жолкевський – на честь пам’яті свого товариша. 

Село на річечках з простодушними назвами Свиня та Баланда розпочинається лише за 200 метрів на північ від жовківської об’їзної дороги. І ще якийсь кілометр відділяє початок Волі-Висоцької від її головного мистецького скарбу – старовинної одноверхої тризрубної дерев’яної Михайлівської церкви.

Шукати його не доведеться. Дорогу у місцевих жителів можна не запитувати: храм вигулькне обабіч траси, з правого боку. Але якщо ну конче потрібні якісь орієнтири – орієнтуйтесь на лелече гніздо на високому дереві. Гарну пташки місцину для домівки вибрали. З хорошим краєвидом і цікавою церквою по сусідству. 

Скромна церквиця, з тих, котрі побачиш ледь не у кожному другому галицькому селі? Е-е-е ні. Храм у Волі Висоцькій, зведений у стилістиці галицької архітектурної школи. Але коли! У 1598 році. В Європі був популярним Тіціан, Габсбурги воюють з Оттоманською Портою, нідерландські моряки відкривають острів Маврикій, на московському троні возсідає Борис Годунов – а тут, за пасмом Розточчя, селяни будують нову церкву. Без жодного цвяха, само собою – проте саме так будували і всі інші українські святині з дерева. Цвяхи у ті часи були занадто дорогою забавкою для небагатого села. 

Звідти така точність – саме 1598 рік? Так сама церква дату свого народження і підказала. Про це зберігся запис на надпоріжжі над західним входом до святині. 

Звісно, з 1598 року вигляд храму кілька разів змінювався. Його добудовували: скажімо, у 1891 році до головного об’єму споруди додали 9-метровий завдовжки бабинець. 

Шкода, та зараз хіба на старих світлинах у книгах з краєзнавства побачиш, якою красунею була Михайлівська церква під ґонтовим дахом. Бляшану покрівлю тут облаштували у перші незалежні роки країни, у 1992 році. Тоді ж під час ремонту храму реставратори знайшли справжній скарб: стінописи 1603 року. Одні з найдавніших на Львівщині та й загалом по всій Україні. Навіть якщо праві ті історики, котрі датують ці поліхромії 1611 роком. Це все одно ну дуже солідний вік для розписів. 

Іконостас Михайлівської церкви теж зацікавить і туристів, і естетів, і краєзнавців. Він молодший і за сам храм. І за стінопис, але й його датування викликає повагу. Більша частина образів була написана у 1655 році. Дещо пізніше додалися дияконські ворота та апостольський ряд іконостасу. Славнозвісний майстер-живописець Іван Руткович, геній західноукраїнського бароко, створив їх протягом 1688-1689 років.  

У затінку старих дерев на сільському цвинтарі стоїть біля церкви її посестра-дзвіниця. Теж дерев’яна, теж старовинна, хай і значно молодша за сам храм. Її звели у XVIII столітті. Дзвіниця квадратна у плані і має два яруси. 

Серед інших пам’яток Волі-Висоцької – бетонні рештки 45-метрового монументу (1979 року) на честь льотчика російської імператорської армії Петра Нестерова, що свого часу вперше виконав свою знамениту «петлю». Саме поблизу Волі-Висоцької 8 вересня 1914 р. під час повітряного бою вперше в історії молодої ще авіації було застосовано таран. Обидва пілоти, росіянин П. Нестеров та його супротивник австрійський барон Фрідріх фон Розенталь, загинули. Кажуть, з тіла Нестерова, що впав з неба, російські ж солдати забрали всі цінні речі. Пізніше льотчика поховали у Києві на Аскольдовій могилі. Та це вже зовсім інша історія. Ми ж у Волю-Висоцьку їдемо за сакральним і прекрасним.